Цей переклад може не відображати змін, внесених із 2021-07-11 у англійський оригінал.

Ви можете поглянути на ці зміни. Будь-ласка перегляньте файл README стосовно перекладів для того, щоб отримати інформацію про координування перекладів цієї статті.

Чому у програм не повинно бути власників

Річард Столмен

Цифрова інформаційна техніка сприяє світовому прогресу, полегшуючи копіювання та модифікацію інформації. Комп'ютери обіцяють зробити це легким для кожного з нас.

Не всі хочуть, щоб це стало легшим. Система авторського права приписує комп'ютерним програмам “власників”, більшість з яких прагне позбавити інше суспільство потенційних вигод від програми. Вони хотіли б, щоб тільки вони могли копіювати і модифікувати програми, якими ми користуємося.

Система авторського права розвивалася разом з друкарством —технікою масового копіювання. Авторське право добре підходило до цієї техніки, тому що воно обмежувало тільки масових виробників копій. Воно не забирало свободу у читачів книг. Звичайний читач не володів друкарським верстатом, міг копіювати книги тільки пером і чорнилом, і не багато знайдеться читачів, яких притягли за це до відповідальності.

Цифрова техніка гнучкіша, ніж друкарський верстат: коли інформація представлена в цифровій формі, її легко копіювати для обміну з іншими. Через цю гнучкість система, подібна авторському праву, погано підходить до цієї техніки. Це стало причиною посилення усіх огидних драконівських заходів, що застосовуються зараз тими, хто потребує дотримання авторських прав на програми. Розглянемо наступні чотири прийоми, які практикуються Асоціацією видавців програм (SPA):

Вся ця практика нагадує ту, що застосовувалася в колишньому Радянському Союзі, де до кожної копіювальної установки була приставлена охорона, аби запобігти забороненому копіюванню, і де приватні особи повинні були копіювати інформацію таємно і передавати її з рук у руки як самвидав. Різниця, звичайно, є: причини контролю інформації в Радянському Союзі були політичними; у США ці причини економічні. Але на нас впливають дії, а не мотиви. Будь-яка спроба блокувати обмін інформацією, незважаючи на причини, призводить до одних і тих же методів і до одного і того ж суворого режиму.

Власники наводять аргументи декількох типів на користь надання їм права контролювати наше користування інформацією:

Що потрібно суспільству? Йому потрібна інформація, яка по-справжньому доступна його членам - наприклад, програми, які люди можуть читати, виправляти, допрацьовувати та вдосконалювати, а не тільки виконувати. Але від власників програм ми отримуємо, як правило, чорний ящик, який не можна ані вивчати, ані змінювати.

Суспільству також потрібна свобода. Коли у програми є власник, користувачі втрачають свободу контролю над частиною свого власного життя.

І, що найважливіше, суспільству потрібно заохочувати дух добровільного співробітництва в громадянах. Коли власники програм кажуть нам, що природна допомогу своєму ближньому — це піратство”, вони отруюють громадянську атмосферу нашого суспільства.

Ось чому ми говоримо, що сутність вільних програм — у свободі, а не в ціні.

Економічний аргумент на користь власників є помилковим, але економічний аспект реальний. Деякі пишуть корисні програми заради власного задоволення або захоплення і любові; але якщо нам потрібно більше програм, ніж пишуть ці люди, необхідно збирати кошти.

З вісімдесятих років XX століття розробники вільних програм випробували з деяким успіхом різні методи збору коштів. Робити когось багатим не потрібно; середній дохід з надлишком дає стимул для багатьох занять, менш вдячних, ніж програмування.

Довгі роки — до тих пір, поки членські внески не зробили це непотрібним   я заробляв на життя замовленими поліпшеннями вільних програм, які я написав. Кожне поліпшення додавалося в стандартно випущену версію і таким чином зрештою ставало доступним звичайній публіці. Клієнти платили мені, щоб я працював над потрібними їм поліпшеннями, а не над особливостями, які я в іншому випадку вважав би найбільш пріоритетними.

Деякі розробники вільних програм заробляли гроші продажем послуг за підтримку. У 1994 році, за оцінками групи підтримки Cygnus у складі приблизно 50 співробітників близько 15 відсотків діяльності їх персоналу становила розробка вільних програм   солідний відсоток для компанії, що працює над програмами.

На початку 90 років XX століття група компаній, що включає Intel, Motorola, Texas Instruments і Analog Devices, об'єдналися, щоб фінансувати розробку компілятора GNU Сі. Розробка GCC досі в основному ведеться платними розробниками. ВПС США в дев'яностих роках виділили кошти на компілятор GNU мови Ада, і з тих пір розробку продовжувала компанія, сформована спеціально для цієї мети.

Рух за вільне програмне забезпечення все ще невеликий, але в США приклад радіостанцій, підтримуваних слухачами, показує, що можна підтримувати широкомасштабну діяльність, не змушуючи платити кожного користувача.

Сьогодні, будучи користувачем комп'ютерів, ви можете виявити, що користуєтеся невільною програмою. Якщо ваш знайомий просить у вас скопіювати її, то відмовити було б недобре. Співпраця важливіше, ніж авторське право. Але підпільна, потайна співпраця не веде до здорового суспільства. Людина повинна прагнути жити чесним життям, відкрито й гордо, а, отже, потрібно сказати “ні” невільним програмам.

Ви гідні можливості співпрацювати відкрито і вільно з іншими людьми, які користуються програмами. Ви гідні можливості дізнаватися, як працюють програми, і вчити на них своїх студентів. Ви гідні можливості найняти свого улюбленого програміста, щоб виправити програму, коли вона несправна.

Ви гідні вільних програм.

Виноски

  1. Згодом звинувачення були зняті.

Цей нарис був опублікований у книзі Вільні програми   вільне суспільство: Вибрані нариси Річарда М. Столмена.