English [en]   العربية [ar]   български [bg]   català [ca]   čeština [cs]   Deutsch [de]   ελληνικά [el]   español [es]   فارسی [fa]   suomi [fi]   français [fr]   עברית [he]   magyar [hu]   italiano [it]   日本語 [ja]   한국어 [ko]   lietuvių [lt]   Nederlands [nl]   polski [pl]   português do Brasil [pt-br]   русский [ru]   slovenščina [sl]   српски [sr]   svenska [sv]   Türkçe [tr]   українська [uk]  

GNU Health Conference  Nov 18-20, Las Palmas, Spain #GNUHealthCon2016

Це переклад оригінальної сторінки з англійської мови.

Право прочитати

Річард Столмен

Ця стаття появилася в лютневому випуску за 1997 рік Communications of the ACM (том 40, № 2).


З Дороги до Тихо, збірки статей про події, що передували Місячній революції, опублікованій в Луна-Сіті в 2096 році.

Для Дана Гелберта дорога до Тихо почалася в училищі — коли Ліза Ленц попросила позичити їй його комп'ютер. Її комп'ютер зламався, і якщо б вона не змогла знайти інший, вона завалила б свою курсову роботу. Вона не наважувалася просити нікого, крім Дана.

Це поставило Дана перед дилемою. Йому необхідно було допомогти їй, але якби він позичив їй свій комп'ютер, вона могла б прочитати його книги. Навіть якщо знехтувати тим фактом, що йому загрожувало потрапляння на багато років у в'язницю за те, що дав почитати свої книги ще комусь, вже сама ідея спершу шокувала його. Як і усі інші, з початкової школи він був привчений, що обмінюватися книгами огидно і неправильно - так чинять лише пірати.

А шанс, що SPA   Служба охорони програмного забезпечення — не зуміє зловити його, був невеликий. На заняттях з програмування Дан дізнався, що в кожній книзі є засіб контролю авторських прав, який доповідає Ліцензійному центру, коли її читали, де і хто. (Вони користувалися цими відомостями, щоб відловлювати читаючих піратів, а також щоб продавати дані про особисті інтереси магазинах.) Як тільки його комп'ютер підключили до мережі, Ліцензійний центр дізнався б про це. Він як власник комп'ютера отримав би найсуворіше покарання   за те, що не потурбувався запобігти злочину.

Звичайно, Ліза не обов'язково збиралася читати його книги. Можливо, комп'ютер був їй потрібен тільки для того, щоб написати курсову. Але Дан знав, що її сім'я небагата, і вона ледве могла оплатити навчання, не кажучи вже про плату за читання. Можливо, його книги були для неї останньою можливістю отримати освіту. Він розумів її становище; йому самому довелося залізти в борги, щоб оплатити всі наукові статті, які він читав. (Десять відсотків цих грошей переводилося вченим, які писали ці статті; оскільки Дан сам цілився у вчені, він міг сподіватися, що його власні наукові статті, якщо на них будуть часто посилатися, принесуть достатньо грошей, щоб повернути борг.)

Згодом Дан довідався, що був час, коли будь-хто міг зайти в бібліотеку і почитати статті в журналах і навіть книги, при цьому за це не доводилося платити. Існували незалежні вчені, які читали тисячі сторінок без урядових субсидій на бібліотеки. Але в дев'яностих роках XX століття як комерційні, так і некомерційні видання почали стягувати плату за доступ. До 2047 році публічні бібліотеки з вільним доступом до наукової літератури стали невиразним спогадом.

Звичайно, існували способи обійти SPA і Ліцензійний центр. Але у своїй суті вони були незаконні. Дан мав однокурсник по програмуванню, Френка Мартуччі, який дістав заборонений засіб зневадження і застосовував його для обходу програми контролю авторських прав, коли читав книги. Але він розповів про це занадто багатьом знайомим, і один з них доніс на нього в SPA за винагороду (коли студент потрапив у глибоку боргову яму, його легко підбити на зраду). У 2047 році Френк сидів у в'язниці — не через піратське читання, а через володіння зневадником.

Пізніше Дан дізнався, що був час, коли засоби зневадження могли бути у будь-якого. Були навіть вільні засоби зневадження, які можна було отримати на компакт-диску або по мережі. Але звичайні користувачі почали застосовувати їх для обходу засобів контролю авторських прав. Зрештою суд постановив, що це стало їхнім основним застосуванням у реальній практиці. Це означало, що вони незаконні; усіх, хто розробляв зневадники, відправили у в'язницю.

Програмісти, звичайно, як і раніше потребували засобів налагодження, але в 2047 році постачальники зневадників поширювали тільки нумеровані копії і тільки для офіційно ліцензованих і пов'язаних зобов'язаннями програмістів. Зневадник, яким Дано користувався на заняттях з програмування, тримали в спеціальному середовищі, тому ним можна булокористуватися тільки для навчальних вправ.

Можна було також обійти засоби контролю авторських прав, встановивши змінене ядро системи. Дан з часом дізнався про вільні ядра, навіть цілі вільні операційні системи, які існували на рубежі століть. Але вони були не тільки незаконні, як зневадники   їх не можна було установити, навіть якщо вони в тебе були, якщо ти не знав пароль адміністраторадля свого комп'ютера. А його ти не дізнався б ні від ФБР, ні від служби підтримкиMicrosoft.

Дан дійшов до висновку, що він просто не міг позичити свій комп'ютер Лізі. Але він не міг відмовити їй у допомозі, тому що він любив її. Кожен раз, коли він говорив з нею, він переповнювався почуттями. А позаяк вона попросила про допомогу саме його, це могло означати, що й вона його любить.

Дан вирішив дилему, зробивши щось немислиме: він позичив їй комп'ютер і сказав свій пароль. Таким чином, якби Ліза стала читати його книги, Ліцензійний центр подумав би, що їх читає він. Це теж було злочином, але SPA не дізнався б про це автоматично. Вони довідалися б тільки у випадку доносу Лізи на нього.

Звичайно, якби у навчальному закладі коли-небудь дізналися, що він дав Лізі свій пароль, його двері закрилися б перед обома, незалежно від того, для чого вона використовувала пароль. За правилами закладу будь-яке втручання студентів у їхні засоби контролю користування комп'ютерами було підставою для вжиття дисциплінарних заходів. Неважливо, завдав ти якої-небудь шкоди — порушенням було те, що ти ускладнив адміністраторам перевірку твоєї поведінки. Вони вважали це ознакою того, що ти робив якісь інші заборонені дії, і їх не дуже цікавило, які саме.

Студентів зазвичай не виключали за це — у всякому разі, буквально за це. Замість цього їм закривали доступ до обчислювальних систем училища, а без цього було неможливо продовжувати будь-які заняття.

Згодом Дан дізнався, що такого роду правила з'явилися в навчальних закладах у вісімдесятих роках XX століття, коли студенти стали широко користуватися комп'ютерами. До цього навчальні заклади підходили до дисципліни студентів по-іншому: вони карали за те, що було шкідливо, а не за те, що просто викликало підозри.

Ліза не донесла на Дана в SPA. Його рішення допомогти їй призвело до того, що вони одружилися, а також поставило перед ними питання про те, що їм у дитинстві говорили про піратство. Подружжя стало читати історію авторського права, про Радянський Союз з його заборонами на копіювання і навіть первісну Конституцію Сполучених Штатів. Вони переїхали на Місяць, де знайшли інших людей, які теж полетіли туди, щоб довгі руки SPA не могли їх дістати. Коли в 2062 році почалося повстання в Тихо, всезагальне право читати швидко стало однією з його основних цілей.

Зауваження автора

  • Ця розповідь   імовірно стаття з історії, написана в майбутньому кимось іншим і описує молодість Дана Гелберта в суспільстві гноблення, сформованому темними силами, які вживають слово “пірат” у пропаганді. Стаття вживає термінологію цього суспільства. Я намагався розвинути думку, щоб це виглядало ще жорсткіше. Див. “піратство”.
  • Комп'ютерні обмеження на передачу або читання книг (і інших видів опублікованих робіт) відомі як DRM, це скорочення “Digital Restrictions Management (цифрове управління обмеженнями)”. Щоб знищити його, Фонд вільного програмного забезпечення організував кампанію Дефект гарантований. Ми просимо вас про підтримку.

  • Ця примітка оновлювалася кілька разів з часу першої публікації оповідання.

    Право прочитати — це право, битва за яке ведеться сьогодні. Хоча, можливо, буде потрібно 50 років для того, щоб перейти від життя, в якому ми живемо сьогодні, до цілковитого маразму, більшість конкретних законів і методів, описаних вище, вже були запропоновані; багато законів вступили в силу у США та інших країнах. У США Закон про авторське право цифрового тисячоліття (DMCA) в 1998 році заклав юридичні підстави для того, щоб обмежувати читання і передачу на час комп'ютеризованих книг (а також інших робіт). Європейський союз наклав подібні обмеження в директиві 2001 року про авторське право.

    США виступають за нав'язування таких правил решті світу за допомогою так званих договорів про “вільну торгівлю”. Краще для них підходить назва договори про гегемонію підприємництва, бо вони складені так, щоб дати підприємцям панування над номінально демократичними державами. Положення DMCA про те, що програми, які зламують цифрове керування обмеженнями, злочинні, представляє тільки одне з несправедливих правил, які ці договори нав'язують у багатьох сферах діяльності.

    США нав'язала вимоги DMCA Австралії, Панамі, Колумбії, а також Південній Кореї за допомогою двосторонніх договорів, а таким країнам, як Коста-Ріка, за допомогою іншого договору, CAFTA. Обама підняв кампанію на новий рівень двома новими проектами договорів, TPP і TTIP. TPP нав'язав DMCA разом з багатьма іншими несправедливостями 12 країнам Тихоокеанського регіону. TTIP нав'язав подібні ж пута Європі. Американці повинні вимагати від своїх представників в Конгресі відбити спроби схвалити TPP в сесії, яка проводиться наостанок тими, хто не пройшов на наступний термін після виборів 2016 року.

    Щодо Windows Vista Microsoft визнала, що в систему вбудований чорний хід: Microsoft може користуватися ним, щоб примусово встановлювати програмні “оновлення”, навіть якщо користувач вважає їх погіршеннями. Компанія може також наказати всім машинам, що працюють під управлінням Vista, відмовитися працювати з визначеним драйвером пристрою. Vista затискала користувачів головним чином для того, щоб нав'язати цифрове керування обмеженнями, з якими користувачі не зможуть впоратися.

    Навіть Консорціум Всесвітньої павутини потрапив в мережі індустрії авторського права; він рухається до схвалення системи цифрового керування обмеженнями як офіційної частини специфікацій Всесвітньої павутини.

    У невільних програмах часто бувають різноманітні несправедливі особливості, які підтримують висновок про те, що невільній програмі ніколи не можна довіряти. Ми наполягаємо виключно на вільних програмах і відкидаємо невільні.

    Одна з ідей розповіді не пропонувалася насправді до 2002 року. Це ідея про те, що ФБР і Microsoft будуть зберігати паролі системного адміністратора ваших персональних комп'ютерів і не допустять, щоб вони були у вас.

    На ранньому етапі прихильники цієї схеми пропонували такі назви, як “довірені обчислення” і “Паладій”, але те, що насамкінець стали застосовувати на практиці, називається “безпечним завантаженням”.

    Те, що зберігає Microsoft — не зовсім пароль в традиційному значенні; ніхто ніколи не вводить його з терміналу. На відміну від звичайного пароля підпис і ключ шифру, відповідний другому ключеві, який зберігається на вашому комп'ютері. Це дозволяє Microsoft і в принципі будь-яким сайтам Інтернету, які співпрацюють з Microsoft, повністю контролювати те, що користувач може робити на своєму власному комп'ютері. Microsoft, ймовірно, користується цим контролем від імені ФБР, коли компанію про це просять: вона вже показує НАБ недоліки в захисті Windows, щоб агентство їх експлуатувало.

    Безпечне завантаження можна впровадити так, щоб користувачеві було дозволено вказувати ключ для підписів і вирішувати, які програми підписувати. На практиці в персональних комп'ютерах, спроектованих під Windows 10, є тільки ключ Microsoft, і те, чи може власник машини встановити будь-яку іншу операційну систему (таку як GNU/Linux), визначає Microsoft. Ми називаємо це обмеженим завантаженням.

    У 1997 році, коли ця розповідь була тільки-но написана, SPA загрожувала дрібним операторам зв'язку, які надавали доступ в Інтернет, вимагаючи, щоб вони дозволили спостерігати SPA за всіма користувачами. Більшість операторів підкорялося перед лицем загрози, бо вони не могли дозволити собі захист у суді. Один з операторів, Community ConneXion в Окленді, штат Каліфорнія, відмовився виконати вимогу, і на нього подали в суд. Згодом SPA відмовилася від переслідування, але отримала DMCA, який надав бажану для них владу.

    На зміну SPA, що насправді розшифровується як “Асоціація видавців програм” , у ролі її поліцейського прийшов Діловий програмний альянс (BSA) . BSA не є сьогодні офіційною поліцейською структурою; неофіційно, він діє саме так. Застосовуючи методи, які нагадують колишній Радянський Союз, він запрошує людей доносити на своїх співробітників і знайомих. У ході кампанії терору, що проводилася BSA в Аргентині в 2001 році, висувалися злегка прикриті загрози насильства над людьми, які обмінювалися програмами.

    Правила безпеки навчального закладу, описані вище, не вигадані. Наприклад, комп'ютер одного з університетів в районі Чикаго демонстрував при вході в систему таке повідомлення:

    Ця система призначена для використання тільки уповноваженими користувачами. Вся діяльність осіб, які користуються цією обчислювальною системою без дозволу або понад дозволеними їм межами, на цій системі підлягає спостереженню і запису персоналом системи. У ході спостереження за особами, які неналежним чином користуються цією системою, або в ході регламентних робіт над системою, за діяльністю уповноваженого також може вестися спостереження. Всякий, що користується цією системою, явним чином погоджується на таке спостереження і сповіщається, що якщо в процесі такого спостереження розкриються можливі свідоцтва незаконної діяльності або порушення правил Університету, то персонал системи може надати таке спостереження як свідчення керівництву Університету та/або посадовим особам, в обов'язки яких входить охорона правопорядку.

    Це цікавий підхід до Четвертої поправки: чинити на всіх підряд тиск, щоб вони заздалегідь погоджувалися відмовитися від своїх прав, які надаються цією поправкою.

Погані новини

Битва за право прочитати вже триває. Ворог організований, а ми   ні, тому в цьому ми слабші.

Нинішні комерційні електронні книги скасовують традиційні свободи читачів. Продукт Amazon для читання електронних книг, який я називаю “Amazon Swindle (обдурювання Amazon)” через те, що він спроектований так, аби обманом позбавляти читачів традиційних свобод читачів книг, працює під керуванням програм, в яких були продемонстровані кілька орвелівських рис. Кожної з них досить, щоби повністю відмовитися від цього продукту:

При поширенні Amazon також пригнічує користувачів. Пристрій ідентифікує користувача і записує, які книги користувач отримує. Вона також вимагає, щоб користувачі погоджувалися на антигромадський контракт, за яким вони не повинні обмінюватися копіями з іншими. Моя совість каже мені, що якби я погодився на такий контракт, то меншим злом було б порушити його і все одно обмінюватися копіями; однак щоб бути цілком чистими, нам насамперед не слід погоджуватися на таке.

Якщо ми хочемо припинити погані новини і створювати якісь хороші новини, нам потрібно організуватись і боротися. Кампанія ФВПЗ “Брак гарантований”поклала початок цьому   підпишіться на список розсилки кампанії,щоб підтримати її. І приєднуйтесь до ФВПЗ, щоб допомогти нашій роботі.

Посилання


Цей нарис опублікований у збірнику Вільні програми, вільне суспільство: вибрані нариси Річарда М. Столмена

Інші тексти по темі

ПЕРЕЙТИ НА ПОЧАТОК


[логотип ФВПЗ]“Наша місія    збереження, захист та підтримка свободи використання, вивчення, модифікації, копіювання і розповсюдження комп'ютерних програм, а також захист прав користувачів вільних програм”.

Фонд вільного програмного забезпечення - це провідна організація, відповідальна за розробку операційної системи GNU. Підтримайте GNU і ФВПЗ покупкою посібників і інших товарів, приєднанням до ФВПЗ в якості члена-партнера або пожертвуваннями прямо у фонд чи через Flattr.